Булінг

(від англійського – bully) хуліган, задирака, грубіян), «to bully» – задиратися, знущатися) – тривалий процес свідомого жорстокого ставлення, агресивної поведінки, щоб заподіяти шкоду, викликати страх, тривогу або ж створити негативне середовище для людини.

заздрість, помста, відчуття неприязні, прагнення відновити справедливість; боротьба за владу; потреба підпорядкування лідерові, нейтралізації суперника, самоствердження тощо аж до задоволення садистських потреб окремих осіб

– словесні образи, глузування, обзивання, погрози; – образливі жести або дії, наприклад, плювки; – залякування за допомогою слів, загрозливих інтонацій, щоб змусити жертву щось зробити чи не зробити; – ігнорування, відмова від спілкування, виключення із гри, бойкот; – вимагання грошей, їжі, речей, умисного пошкодження особистого майна жертви; – фізичне насильство (удари, щипки, штовхання, підніжки, викручування рук, будь-які інші дії, які заподіюють біль і навіть тілесні ушкодження); – приниження за допомогою мобільних телефонів та інтернету, поширення чуток і пліток (кібербулінг).

Інтернет і технології створили новий вид шкільного насильства – кібербулінг. Кіберагресори роблять публікації, що принижують гідність жертв, відправляють їм повідомлення з погрозами, викладають фотографії і відео зі знущаннями. Через соціальні мережі та спільноти будь-яка інформація поширюється блискавично. Кіберагресори цілодобово залякують своїх жертв, створюючи ілюзію повного контролю над їхнім життям і поведінкою.

Цілодобове втручання в особисте життя. Цькування не має тимчасового або географічного обмеження. Нападки не припиняються після школи. Необмеженість аудиторії, швидкість поширення інформації. Можливість анонімного переслідування.

– переслідувач (булі); – жертва; – спостерігач.

– вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі; – вони імпульсивні й легко шаленіють; – вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів); – вони не виявляють співчуття до своїх жертв; – якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Діти-агресори не до кінця розуміють, якої шкоди та страждань вони завдають. Булери вважають смішним знущання над слабшою дитиною. Отримуючи схвалення з боку друзів-спостерігачів, вони відчувають себе сильними та «крутими». Деякі діти булять, тому що самі постраждали від насильства (вдома, у спортивній секції, в іншій школі тощо). В таких випадках вони можуть зганяти свій біль через знущання і приниження слабших за себе. Діти булять, щоб ловити захоплені погляди оточення, а відчуття переваги над іншими приносить їм задоволення. До того ж, нападаючи на когось, вони захищаються від цькування. Іноді такі діти дуже імпульсивні і не можуть контролювати свій гнів. В таких випадках справа нерідко доходить до фізичного насильства.

– фізичні вади – носять окуляри, погано чують, мають порушення опорно- рухового апарату, фізично слабкі; – особливості поведінки – замкнуті чи імпульсивні, невпевнені, тривожні; – особливості зовнішності – руде волосся, веснянки, відстовбурчені вуха, незвичну форму голови, надмірну худорлявість чи повноту; – недостатньо розвинені соціальні навички: часто не мають жодного близького друга, краще спілкуються з дорослими ніж з однолітками; – страх перед школою: неуспішність у навчанні часто формує у дітей негативне ставлення до школи, страх відвідування уроків із певних предметів, що сприймається навколишніми як підвищена тривожність, невпевненість, – провокуючи агресію;

– відсутність досвіду життя в колективі (так звані «домашні» діти); – деякі захворювання: заїкання, дислалія (порушення мовлення), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання); – знижений рівень інтелекту, труднощі у навчанні; – високий інтелект, обдарованість, видатні досягнення; – слабо розвинені гігієнічні навички (неохайні, носять брудні речі, мають неприємний запах).

– відчуття провини; – відчуття власного безсилля.

– бояться бути на місці жертви; – не бажають виділятися з-поміж однокласників; – цінують свої відносини з лідером; – піддаються впливу «сильних світу цього» у класі або навчальній групі; – не вміють співпереживати і співчувати іншим; – не мають власної ініціативи; – сприймають цькування як розвагу; – мають жорстоких батьків; – озлоблені однолітки, які мріють взяти реванш за свої приниження; – виховуються у неблагополучних сім’ях й відчули насильство від старших членів родини.

– когось затискають в кутку приміщення ; – коли дорослий підходить до групки дітей вони замовкають, розбігаються, різко змінюють діяльність (можуть обійняти «жертву», начебто все в порядку); – один з учнів не обирається іншими (в ізоляції); – весь клас сміється над одним і тим же учнем; – прізвиська дуже образливі; – по обличчю одного з учнів: блідий, червоний (у плямах), в сльозах, – наляканий, ознаки насильства на тілі; – молодші школярі бояться зайти в туалет; – школярі після уроків не розходяться, когось чекають біля школи.

– неадекватне сприймання себе – занижене самооцінювання, комплекс неповноцінності, беззахисність; – негативне сприймання однолітків – відсторонення від спілкування, самотність, прогули у школі; – неадекватне сприймання реальності – підвищену тривожність, різноманітні фобії, неврози; – девіантну поведінку – схильність до правопорушень, суїцидальні наміри, формування алкогольної, тютюнової чи наркотичної залежності

– 24% українських школярів вважають себе жертвами булінгу. – 67% дітей стикалися з булінгом за останні 2-3 місяці. – 44% жертв булінгу ігнорували проблему, оскільки боялися за себе. – 40% жертв ні з ким не діляться проблемою. Навіть з батьками. – Більшість дітей булять за те, що вони виглядають, говорять, думають не так, як їхнє оточення. – сором’язливі та інтровертні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за інших.

Швидка реакція на булінг батьків і вчителів повертає дітям відчуття безпеки та захищеності, демонструє, що насилля є неприйнятним. Щойно ви побачили або дізналися про булінг: – Негайно втручайтесь та зупиняйте насилля — булінг не можна ігнорувати. – Зберігайте спокій та будьте делікатними, не примушуйте дітей публічно говорити на важкі для них теми. Краще вести розмову наодинці або в малих групах. – Уникайте слів «жертва» чи «агресор» — це призводить до стигматизації. – Не намагайтеся ставати на чийсь бік або викликати відчуття провини до того, хто потерпає від булінгу. Так ви фіксуєте поведінку жертви. Пояснюйте, які саме дії є насиллям і чому їх необхідно припинити. – Не вимагайте публічних вибачень. Це може загострити ситуацію. – Допоможіть дітям зрозуміти, що таке булінг і як йому протистояти. – Спілкуйтеся з дітьми. Прислухайтеся до них. Знайте їхніх друзів, цікавтеся школою, розумійте їхні проблеми. – Заохочуйте дітей робити те, що вони люблять. Інтереси і хобі можуть підвищити довіру, допомогти дітям здружитися і попередити схильність до булінгу. – Показуйте приклад ставлення до інших – із добротою та повагою.

Якщо дитина стала свідком булінгу в закладі освіти, передусім вона може розказати про це батькам, вчителю, психологу або безпосередньо директору. Окрім цього, дитина може звернутись на гарячу лінію ГО «Ла Страда – Україна» з протидії насильству в сім’ї або із захисту прав дітей; до соціальної служби з питань сім’ї, дітей та молоді; Національної поліції України; Центру надання безоплатної правової допомоги. Якщо педагог або інший працівник закладу освіти став свідком булінгу, то він має повідомити керівника закладу незалежно від того, чи поскаржилась йому жертва булінгу чи ні. Після отримання звернення дитини, відповідна особа або орган інформує керівника закладу освіти у письмовій формі про випадок булінгу. Керівник закладу розглядає таке звернення та з’ясовує усі обставини булінгу. Надалі він скликає засідання комісії з розгляду випадків булінгу та окреслює подальші дії. Якщо комісія визнала, що це був булінг, а не одноразовий конфлікт, то очільник закладу зобов’язаний повідомити уповноважені підрозділи органів Національної поліції України та Службу у справах дітей. До складу такої комісії можуть входити педагоги, психолог, соціальний педагог, батьки постраждалого та «булера», керівник закладу та інші заінтересовані особи. У разі, якщо комісія не кваліфікує випадок як булінг, а постраждалий не згодний з цим, то він може одразу звернутись до органів Національної поліції України. Але за будь-якого рішення комісії керівник закладу забезпечує психологічну підтримку усім учасникам випадку.

Штрафи за булінг становитимуть від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів, тобто від 850 до 1700 гривень або від 20 до 40 годин громадських робіт. Якщо булінг вчинено групою осіб або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, штраф буде більшим – від 100 до 200 мінімумів (1700 – 3400 гривень) або громадські роботи на строк від 40 до 60 годин. Неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу учасника освітнього процесу тягне за собою накладення штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк до 1 місяця з відрахуванням до 20 відсотків заробітку.