Вклонились генію України – Т.Г. Шевченку

Для кожного українця, для усієї нашої нації постать Т.Г. Шевченка є значущою і вагомою, як яскравий приклад національної свідомості, вічного осмислення себе як своєрідної цеглинки своєї нації, її душі, прагнень і поривань свого народу, і тому віддати йому шану – святий обов’язок кожного українця.

Небагато є таких народів як український, що мають національного генія подібної величини. Звісно, його постать приваблює людей ще й своєю незвичайною трагічністю. Адже відомо, що із 47 років свого життя тільки тринадцять він прожив на волі. Решта припала на кріпосне рабство та на жорстоку царську солдатчину в аральський пустелі за свою самовіддану любов до України. Тим величнішим для українців постає духовний спадок цієї людини. Доторкнутись до нього – це значить напитись животворної сили любові і віри поета в Україну.

Дев’ятого жовтня 2018 року група працівників Палацу творчості дітей та юнацтва міста Бровари відвідала Шевченківський національний заповідник у Каневі. Педагоги триста шістдесятьма п’ятьма сходинками піднялись на Тарасову гору (колись – Чернеча гора) – місце вічного спочинку Тараса Шевченка, вклонились великому сину України та виконали його легендарний «Заповіт». Затим вони побували у величному музеї його пам’яті, де ознайомились із подвижницьким життям Тараса Григоровича, відвідали будинок Івана Ядловського, який майже 50 років доглядав могилу поета.

Все вражає у постаті Тараса Шевченка: і його талант художника – живописця та графіка, адже Петербурзька Академія мистецтв присвоїла йому звання академіка гравюри, і неповторна його поезія, в якій він захищав український люд, та найбільше – і дивує, і захоплює його незрадлива, жертовна любов до своєї рідної землі – до матері-України. «Караюсь, мучусь, але не каюсь…», – так писав він у тяжкі роки заслання у казахських степах. І це не було позою – поет до самої смерті обстоював честь своєї гнобленої Батьківщини. Тож не дивно, що ще в молоді роки українці назвали його батьком нації. А нині в Україні йому споруджено понад 1200 пам’ятників, ще більше 400 стоїть у цілому світі.

Працівників ПТДЮ вразила любов українців до свого національного героя. Прикладів тому – безмір. Та один з них – вражає своїм незвичайним драматизмом. Так, під час поховання Тараса на Чернечій горі усі канівські дівчата на знак безмежної скорботи і шани до Поета як юнака, що не був одружений, несли його домовину до місця поховання на своїх руках, устеляючи його шлях квітами та гілочками весняних дерев рідної землі.

Немає для нас, українців, місця на землі більш дорогого і святого, ніж могила нашого генія, немає нічого дорожчого його духовної спадщини, насамперед, – безсмертного «Кобзаря», тож хай буде славен у віках його героїчний геній, який дає нам сили любити і відстоювати свою рідну землю.