ТВОРЧЕ ДЖЕРЕЛО ОЛЬГИ МУЗИЧЕНКО-МИКИТЮК
Тому, хто весняної пори хоч би раз побував у мальовничому межиріччі Десни і Любича, не може не прийти на думку, що наша українська душа має народжуватись саме тут, серед смарагдових трав, барвистих квітів, тінистих вербових берегів і срібних зарослей лозняка.
Серед цієї пишної природи, у селі Літочки, і народилася героїня нашого нарису – красива жінка з пісенною душею – Ольга Сергіївна Микитюк (в дівоцтві – Музиченко). А справа, якій вона присвятила своє життя, стала відома далеко за межами рідної Броварщини ще у 80-ті роки.
У 1979 році, двадцяти п’яти літ від роду, вона стала директором Броварського Будинку творчості школярів (перша назва – Будинок піонерів і школярів) – фактично очолила тодішню позашкільну освіту у місті Бровари і майже двадцять років вела її звивистими доріжками непростих часів – досить сказати, що заклад за цей час поміняв чотири приміщення. За ці роки Ольга Сергіївна заклала фундамент розвитку закладу, сформувала його творче обличчя. Обдарована організаторськими здібностями, наділена гострим аналітичним розумом, всебічно освічена, поступово вона забезпечила вагомі і стабільні творчі здобутки цього колективу, набула високого авторитету у місті і в області. Добре орієнтуючись у просторі і в часі, розуміючи проблеми й історичні запити рідного краю, бо ж – ще й історик за освітою, вона виробила стратегію діяльності закладу, спрямовану на розвиток рідної української культури і віддавала свої найкращі душевні поривання для її успішних результатів.
Головним показником позашкільної освіти завжди була конкурсно-фестивальна діяльність творчих колективів. Тому тільки за перші десять літ незалежної України лауреатами та дипломантами різного рівня творчих змагань, яких тоді було не так вже й багато, стали понад 200 броварських дітей, які займались у закладі. Це – юні вокалісти, музиканти, танцюристи, поети. А також – художники і майстри декоративно-ужиткового мистецтва, юні краєзнавці, писанкарі, майстри фітодизайну. За видатні досягнення у справі навчання та виховання дітей Будинок творчості школярів у 1997 році удостоївся звання «Кращий заклад освіти Київщини» – найвище на той час визнання успішності. Ще раніше його краєзнавча діяльність була відзначена срібною медаллю союзного ВДНГ.
90-і роки кінця ХХ століття були непростими не тільки для молодої держави, а й для її культури та освіти. А позашкільна освіта взагалі стояла під питанням: «Бути, чи не бути?».
На цьому етапі роль директора виявилась неоціненною. І Ольга Сергіївна блискуче з цим справлялась. Уже досвідчений на той час керівник, вона шукала й знаходила різні шляхи збереження позашкільної освіти у місті – від зміни акцентів діяльності до часткового перепрофілювання закладу, активного залучення до навчального процесу батьківського контингенту. У цьому їй допомагав природній талант менеджера освітньокультурної діяльності, який сприяв в оцінці повсякденних ситуацій, виробленні тактики поведінки й керівництва закладом та прийнятті правильних рішень.
Вагомою, так би мовити, підмогою нашій героїні стали власні таланти, якими її щедро обдарувала природа. Маючи потужні вокальні дані, чудову дикцію, талант літератора, акторські здібності, знаючи потенційні можливості сцени, Ольга Микитюк постійно ініціювала цікаві завдання колективові, підтримувала талановитих педагогів, виступала співавтором їхніх творчих пошуків, знаходила цікаві вирішення тих чи інших питань творчого зростання дитячих колективів. Це їй допоможе, згодом, вже в наші дні, успішно працювати художнім керівником Палацу творчості дітей та юнацтва, режисером-постановником та безпосереднім організатором масових дійств, концертів на рівні міста та області.
Але чи не найбільший її дар – це уміння об’єднувати навколо себе обдарованих людей, виявляти їм у всьому довіру, не залишаючись при цьому осторонь справи, радіючи з ними кожному успіхові, співпереживаючи невдачі. І ще одна суттєва деталь: довгі роки її керівництва різностороннім дитячим колективом позначені великою любов’ю і повагою до дітей, своїх колег, які завжди відповідали їй взаємністю.
Та можемо сміливо зауважити, що вибір Ольги Микитюк все ж був не зовсім вдалим. По всьому – шлях їй стелився на велику сцену, бо ж голос має рідкісної краси, і артистизм, і вроду. Співає ж усе життя у колективах, але переважно, – солісткою, бо ж має широкий голосовий діапазон від альта до сопрано: спочатку у школі, пізніше у вокально-інструментальних ансамблях, а потім у районному народному хорі «Криниця».
Згодом сама організувала в закладі ансамбль педагогів «Вербиченька», який у 1986 році, пройшовши ряд пісенних змагань в області, був обраний для поїздки у Єреван, на всесоюзний огляд. На жаль, цьому завадила неждана аварія на Чорнобильській АЕС…
Протягом багатьох років ансамбль «Вербиченька», був візитною карткою міста. У кінці 80-х, на початку 90-х років, коли Україна заявила про себе світові, звідусіль до неї потягнулися люди, аби відкрити таємничу слов’янську душу. Пристоличні Бровари стали своєрідною меккою на цьому шляху. У місто приїжджали (та й приїжджають!) американці, французи, німці, китайці, турки, поляки, іспанці, японці. А що творчий колектив закладу позашкільної освіти мав потужні творчі напрацювання і міг достойно презентувати українську культуру, то жодна з цих делегацій не оминула його гостинних стін.
Згодом Ольга Сергіївна створила ансамбль української музики «Любисток», і розпочалась справжня творча «інтервенція» українців до Європи. Ансамбль побував у багатьох куточках Радянського Союзу, а також – у Франції, Італії. Його учасники гідно презентували там українське пісенне мистецтво, чому свідком – дипломи та подяки вдячних захоплених європейців.
Душа Ольги Сергіївни завжди відкрита для людей і для співу. При кожній нагоді з її вуст лине пісня, яких вона знає безліч. Особливо трепетно сприймається у її виконанні «Чайка степова», де у приспіві вона сягає найвищих нот і викликає просто сльози на очах слухачів:
Чайко, чайко степова,
Чайко, чайко моя мила,
Чом ти, моя чайко,
Світом занудила?
Якось сільська бабуся, слухаючи, як виспівує дівчина, застерегла, щоб, бува, долю не проспівала. Та цього не сталося. Змолоду Оля була сама, мов та пісня, мов веселка після дощу. Недаремно упадали за нею хлопці. Та вона обрала одного-єдиного. Тепер разом з Петром Івановичем радіють чудовій сім᾽ї сина Ярослава та, особливо, – онучкам Валерії та Марії-Домініці.
Очолюючи заклад позашкільної освіти, Ольга Микитюк неодноразово вирішувала глобальні справи культурного характеру у місті. Це їй випала висока честь налагоджувати перші міські випускні вечори на стадіоні, і не тільки, організовувати урочисті святкування днів рідного міста. У цьому контексті землякам особливо запам’ятався грандіозний 1997 рік, коли на вулицях міста у масових сценах ожила театралізована історія міста Бровари та його околиць, в яких узяли участь біля 500 учасників: працівників підприємств, заводів, шкіл, лікарні і т.д. Вона тоді довела історичний контекст української душі на теренах нашого краю.
Пізніше, для підтримки талановитої молоді, Ольга Микитюк організувала міський благодійний фонд «Первоцвіт», адже мета, якій вона присвятила своє життя, благородна і вічна – відкривати і плекати таланти. Немало творчих дітей отримали допомогу, знайшли всіляку матеріальну й духовну підтримку від директора фонду. Та й не тільки дітей, відчутно допомогла вона й авторові цього нарису стати на творчу стезю педагогічної і літературної праці, закінчити університет. Можемо назвати не один такий приклад.
Ще на початку дев’яностих років Ольга Сергіївна почала втілювати на сцені свої найпотаємніші мрії і проєкти. Так у місті зʼявився фестиваль дитячої та юнацької творчості «Весняний зорепад». Починаючи з двохтисячних років, працюючи в рідному закладі вже режисером та постановником масових заходів, вона взялася за організацію інших креативних проєктів. На сцені зʼявилися «Різдвяні дзвони» та «Великодні дзвони» – грандіозні інтерпретації народних свят у пісні, музиці, танцях, жартах, які збирали переповнену залу – яблуку було ніде впасти – МКЦ «Прометей», а також – багатопланові постановки випускних вечорів, вшанування днів працівників освіти та інших свят.
Особливо її творчі режисерські здібності набули сили, коли стараннями міської влади заклад перебрався у розкішне нове приміщення – мрію всього життя Ольги Сергіївни та трансформувався у Палац творчості дітей та юнацтва. З’явилася своя сцена, потужна інженерно-музична апаратура – зʼявилися й нові оригінальні ідеї. Вона ними просто живе, дихає, мислить. Зате тепер і міські вчителі, і численні гості закладу мають нагоду поцінувати справжню глибину обдаровання цієї дивовижної жінки, а заодно – ще й таланти чудових молодих колег-помічників, яких вона залучає до цих постановок та щедро передає їм свій багатющий безцінний досвід. На сцені Палацу вже оживали і яскраві фрагменти класичної опери, і багатобарвні інтерпретації народних свят й веселі театралізовані сценки із життя українців. У цих дійствах, поряд з дітьми та педагогами, беруть участь усі, без виключення, працівники закладу – всім знаходяться цікаві справи і ролі. Та першою поряд завжди стоїть директор ПТДЮ Валентина Зіновіївна Павлученко – між ними давно вже існує певна синергія, яка стала запорукою багатьох вдалих творчих проєктів.
Є в мистецтві така жартівлива фраза: «Митцю не треба нагород – його судьба нагородила!» Ті, хто добре знають характер Ольги Сергіївни, можуть зауважити, що вона ніколи не впадала за нагородами, а робила все за велінням своєї душі. Та нагороди самі знаходять талановиту мисткиню, бо ж не помітити її працю неможливо!
За добросовісну плідну діяльність Ольга Микитюк відзначена десятками й десятками дипломів, почесних грамот, подяк усіх рівнів й інстанцій. Свого часу вона отримала срібну медаль союзного ВДНГ, її працю відмічено нагрудним знаком відмінника освіти України. У складі авторського колективу педагогів ПТДЮ за створення інформаційно-методичного збірника «Взаємодія влади та громади як засіб розвитку системи позашкільної освіти міста Бровари» вона здобула звання лауреата ІІІ ступеня у Всеукраїнській виставці видавничої продукції у тематичному розділі «Науково-популярні видання для дітей та юнацтва». Вірна ідеалам людяності та православної віри вона також удостоїлась почесної відзнаки Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ КП) «За благодійність». А в 2018 році Міністерство освіти і науки України нагородило видатного педагога і мисткиню Микитюк Ольгу Сергіївну високою державною нагородою – нагрудним знаком «Василь Сухомлинський».
Ось така вона, ця – диво-жінка, педагог, керівник позашкільної освіти, співачка, митець, режисер-постановник, а найперше – славна донька древньої української сіверської землі із межиріччя зачарованої Десни і чарівного Любича.
Коментарі закриті.