Музей “Дитинство і юність, обпалені війною”

Чим далі країна віддаляється від Другої світової війни, тим більшає потреба у висвітленні не лише відомих фактів воєнного лихоліття, а й у розкритті невідомих до цього часу її сторінок, одна з яких – участь малолітніх громадян у жорстокій битві з німецьким фашизмом.
            У Броварах таку справу ще 1972-го року започаткував Дем’яненко Володимир Іванович. До цього часу на матеріалах досліджень бойових біографій колишніх синів полків, юнг, бійців підпілля і партизанських загонів ним була видана книга “Нескорені шахтарчата”, схвально прийнята засобами масової інформації. Дослідження цієї теми означало певною мірою заповнення ще однієї білої плями в історії минулої війни.
На зустрічах із юними читачами у броварських школах дослідник пересвідчився у великому інтересі до незвичайних біографій їхніх ровесників тих часів. Так і виник на громадських засадах при середній школі № 2 краєзнавчий гурток.

За кілька років копіткої праці було зібрано чимало матеріалів за цією темою, що стало поштовхом до створення 1978-го року першого у колишньому Союзі “Музею героїзму юних”. За два роки Володимир Дем’яненко продовжив дослідження у Будинку піонерів та школярів, тепер – Палац творчості дітей та юнацтва – на посаді керівника краєзнавчої роботи. З того часу ця тема стала однією із провідних у справі виховання підростаючого покоління броварчан. Не втратила вона актуальності і за незалежної України. Згодом діяльність гуртка та музею “Дитинство та юність, обпалені війною” високо поцінована в державі званням Зразкового.

           На базі музею постійно проводились екскурсії, уроки мужності та Київщинознавства. За 30 років свого існування він став своєрідним центром виховної роботи на Броварщині. Його відвідували численні делегації з України, близького і дальнього зарубіжжя.

Туристсько-краєзнавча справа сприяла самовизначенню у подальшому житті десятків школярів. Офіцерами Збройних Сил України стали Андрій Борисенко, Віталій Адаменко,  педагогами і працівниками історичних архівів – Валентина Музиченко, Ірина Самотюк та інші. Для успішнішого проведення дослідницької роботи вихованці гуртка долучалися до фізичного загартування, зокрема займаючись настільним тенісом. До речі, в цьому виді спорту вихованці гуртка були багаторазовими чемпіонами Київщини. А Володимир  Лушников у 14 років став майстром спорту, призером Європи серед кадетів, включений до складу дорослої збірної України.

           Краєзнавцям кількох поколінь вдалося простежити бойовий шлях майже півтори тисячі орляток Вітчизни. Хоч їхній пошук обмежився не лише цією темою.
Напередодні 50-річчя Перемоги у Другій світовій війні музей поповнився серією стендів за темою “Наші дороги зійшлися ще до Ельби” – про взаємодію у боротьбі проти фашистської Німеччини воїнів армій країн антигітлерівської коаліції: колишнього Радянського Союзу,  США, Великобританії, Франції, Канади. До речі, ця тема була закрита для досліджень одразу по війні. Краєзнавцям не спроможний був подати допомогу жоден архів: таким фактам свого часу була перекрита дорога до фондів. Військовий льотчик із Броварів Костянтин Воробйов у серпні 1942-го року кілька тижнів розшукував у тайзі екіпаж американського літака, який після виконання завдання у зайнятій японцями Маньчжурії був змушений перетнути вночі наш кордон і приземлитися на дерева у глухомані. Протягом трьох тижнів пошуковцям вдалося зробити, здавалося б, неможливе: виявити у непрохідних нетрях Далекосхіддя воїнів-союзників. Цьому сприяла висока майстерність повітряного віртуоза – нашого земляка.

Інші документи стендів свідчать про взаємовиручку побратимів по зброї зі США і Великобританії. 14-річний вихованець кавалеристів Михайло Костриченко з Рівного з простріленою ногою попав у полон і був кинутий до концтабору “Кайзенштенбрук-217 А”. До речі, таких поранених у ньому нараховувалися десятки. Фашисти не надавали ніякої допомоги хворим, і їхнє життя було під загрозою.  Ризикуючи життям, Михайлик встановив зв’язок з військовополоненими-американцями та англійцями, розміщеними в окремій зоні, і забезпечував наших полонених медикаментами, які американцям постачала Всесвітня організація Червоного Хреста. Завдяки цій допомозі багатьох наших хлопців вдалося поставити на ноги.

           На базі музею успішно діяв створений ще кілька років тому ансамбль колишніх юних фронтовиків. Заслужений артист України В. Єфанов, самодіяльний артист кіно П. Філоненко, співак В. Бровко, декламатор П. Папка й інші піснею, художнім словом несли правду нинішньому юному поколінню про Другу світову війну.

          Завдяки юним дослідникам з часом побачили світ збірники “Не числом, а вмінням (Книга солдатської та партизанської мудрості)”, “Ще задовго до Ельби” і  “Орлята Київщини”. З останньої читачі вперше дізналися про наших земляків, юних борців проти фашизму В. Єрмака, О. Богатова, М. Дубровського, С. Супєєву, Г. Мальовану, Л. Ющенко та інших.
          Музей – срібний дипломант колишньої Всесоюзної Виставки досягнень у народному господарстві, відзначений дипломами і почесними грамотами Міністерства освіти і оборони. Його керівник, член Спілки журналістів України Володимир Дем’яненко – автор книг “Нескорені шахтарчата”, “Сини полків”, “До батальйону юних зараховується…” та інших – за значну організаторську роботу нагороджений орденом Дружби народів.

          Нині музей «Дитинство і юність, обпалені війною» поміняв свою адресу. Він працює у новому приміщенні – Палаці творчості дітей та юнацтва за адресою: м. Бровари, вул. М. Грушевського, 21-А. Зусиллями працівників закладу позашкільної освіти та безпосередньо його довголітнього керівника Володимира Дем’яненка значно оновлена експозиція музею, з’явились нові стенди, які висвітлюють бойові будні колишніх його вихованців, учасників Операції об’єднаних сил ЗСУ України зі звільнення Донбасу від сепаратистів.