Наша дума, наша пісня!

Тарас Григорович Шевченко у світовому списку найвидатніших людей –постать особлива. Навряд чи хоч одна із майже двохсот країн світу має генія такого рівня і значення, як наш Великий    Кобзар. І справа не в тому, що він неперевершений поет, надзвичайно здібний художник, відважний революціонер, – головне, що все це у ньому дивно переплелося і сконденсувалось у найвірнішого сина своєї колись поневоленої України, що стало вічним прикладом для всіх наступних поколінь українців.

У Кобзаревій біографії наше місто Бровари посідає особливе, можна сказати, – чільне місце. Адже воно часто було першим населеним пунктом після Києва на його шляху у глибини імперії та в подорожах по Лівобережній Україні, де у нього  було багато знайомих і друзів. Недаремно, очевидно, тут діяли і багато героїв із його поем та прозових творів: «Катерини», «Варнака», «Сотника». Символічно, що Бровари, по суті, були останнім населеним пунктом перед омріяними поетом Дніпровими горами, коли він уже у труні назавжди вертався на Україну.  Бровари, де в ніч на 18 травня 1861 року його відспівували у Свято-Троїцькій церкві, стали своєрідною відправною точкою Світоча України на шляху у його безсмертя на Чернечу гору.

Броварчани завжди пам’ятали і любили поета – пам’ятник йому у місті постав ще у далекому 1923 році. Тому з перших років незалежності постійно відзначається і цей святий день – вшанування Пам’яті повернення поета на Батьківщину.

18 травня 2015 року в оновленому парку імені Т.Г. Шевченка уже традиційно відбувся поминальний молебень за поетом, який здійснили представники провідних релігійних конфесій міста, та покладання керівництвом міста і району квітів до підніжжя пам’ятника. Потім співаки, музиканти та читці створили для присутніх величну ауру любові та туги за поетом. Теплими оплесками сприйняли броварчани і поетичну композицію за творами Кобзаря у виконанні вихованців гуртка юних шанувальників художнього слова «Горислово» БДЮТ, керівник Шмаль М.М.: Михайла Беха, Костянтина Волощука, Анастасії Заваженко, Ірини Лещик, Антона Олексієнка, Валерії Радкевич, Карини та Катерини Романіків, Софії Подік, Дарії Серги, Анни Тугай та Данила Шада. Проникливо і натхненно діти читали  шевченківські твори, вкладаючи, таким чином, і свою дещицю у вінок шани великому синові України.

«Наша дума, наша пісня не вмре, не загине… От де, люди, наша слава – слава України», – писав Т.Г. Шевченко у своєму славнозвісному творі «До Основ’яненка». Насмілившись перефразувати ці крилаті слова поета, ми скажемо, що Україна не вмре, не загине, допоки у душах українців буде полум’яніти вічно молоде, пристрасне і патріотичне Кобзареве слово, з якого і сьогодні постає наша дума, наша пісня, а, отже – і наше життя.